«Адаптацıї» — діалог з модерною поезією двох останніх століть. Переклад як метод: розчинитися у чужому тексті, розчинити чужий текст. Еродувати межі свого та чужого — межі мовні, культурні та контекстуальні. Вшанувати живих, збадьорити мертвих і підсипати до нашої скриньки Пандори адвентивного й поетичного.
«Адаптацıї» — діти війни. Вони народжувалися під час блекауту, і родяться донині, коли тріщать шибки та паленіють серця.
Зміст:
«Кат удома» Карла Сандберґа
«Марно! Марно!» Джека Керуака
«Така собі пісня» Вільяма Карлоса Вільямса
«Берріман» Вільяма Стенлі Мервіна
«Помовчимо» Пабло Неруди
«Вірш» Рона Паджетта
«Найдужчі з диваків» Чарлза Буковскі
«Ей мріє про небеснеє ткання» Вільяма Батлера Єйтса
«Мій крук» Раймонда Карвера
«Квітка» Роберта Крілі
«Почуваюсь жахливо. Вона аж ніяк» Річарда Бротіґана
«Перегони звуку» Ґреґорі Корсо
«Щось там» Семюеля Бекета
«За всіма пильнують машини любові й щастя» Річарда Бротіґана
«Гей! Ось про що це все» Річарда Бротіґана
Про що думає кат,
коли він приходить надвечір додому?
Коли він сидить з дружиною та
дітлахами за горнятком кави та
яйцями з шинкою, чи питають вони,
як минув його день на роботі
і чи все пройшло добре, або ж
уникають певних розмов і говорять лише
про погоду, бейсбол і політику,
та комікси у газетах,
та кіно? Чи стежать вони за його
руками, коли він бере свою каву
чи яйця з шинкою? Якщо малеча
попросить: Тато, зіграймо в конячку, ось
мотузка — чи відкаже він жартома:
На сьогодні з мене досить мотузок?
Чи його обличчя засяє, наче
багаття радості, і чи мовить:
В якому ж чудесному світі ми
живемо? А якщо білолиця повня
загляне в кімнату, де спить його
донька, і місячне сяйво змішається з
дитячими вушками, дитячими кудрями — кат —
що він зробить тоді? Мабуть, це легко
для нього. Все легко для ката,
напевно.
Carl Sandburg
THE HANGMAN AT HOME
1922
Марно! Марно!
— злива несеться
У море.
Jack Kerouac
USELESS! USELESS!
1971
Хай змія чатує під
своїм бур’яном,
а письмо
буде зі слів, повільних й швидких, гостро
разючих, тихо терплячих,
безсонних.
— через метафору згодити
людей і каміння.
Створюй. (Не ідеї,
але в деталях) Винаходь!
Ломикамінь — моя квітка, що дробить
камінь.
William Carlos Williams
A SORT OF A SONG
1944
Я скажу тобі що він сказав мені
у роки по війні
як ми тоді називали
Другу світову
не втрачай свого гонору він сказав
встигнеш зробити це як постарішаєш
втратиш зарано і зможеш його
замістити лише марнославством
тільки раз він порадив
поміняти місцями слова
в одному рядку мого вірша
нащо вказувати на щось двічі
він радив молитися Музі
стати на коліна й молитись
прямо там у кутку він сказав
що говорить буквально
це було ще до бороди
та трунків але він вже поринув
у плин власної думки щелепа вбік
голова нахилена наче шлюп що міняє галс
він був старший ніж те дозволяли числа
старший ніж я був йому було тридцять
він шморгав з акцентом
вірогідно підхопив його в Англıї
щодо видань він порадив
заклеїти стіну відмовами
його вуста та кістки довгих пальців тремтіли
від шалу його поетичного бачення
він казав що велика присутність
що зумовила все й обернула це
на поезію є пристрасть
пристрасть є геній і він славив порух і відкриття
я ледве почав читати
я спитав як взагалі бути певним
що те що ти пишеш насправді
вартує чогось і він сказав що ніяк
ніяк ти ніколи не взнаєш напевно
ти помреш не дізнавшись
чи писав ти щось справді хороше
хочеш певності не пиши
W. S. Merwin
BERRYMAN
2005
А зараз рахуймо до дванадцяти,
і всі замрімо.
Хоч раз за історію світу
не говорімо жодною мовою.
Нумо зупинимось на секунду,
ані руху.
Це буде екзотичний момент
без поспіху, без моторів,
ми всі разом
у раптовій химерності.
Рибалка в холодному морі
не зашкодить китам,
збирач солі
забуде про зранені руки.
Ті, що готують війни —
війни з газом,
війни з полум’ям,
перемоги без уцілілих, —
вберуться у чисте
і гулятимуть разом з братами
у затінку та без діла.
Це важливо не плутати
з повною бездіяльністю.
Життя — ось що мені треба.
Життя, а не смерть.
Якби ми не зациклились
на неперервному русі,
і нічого би не робили,
можливо, велика тиша
перервала б нашу печаль
нерозуміння себе,
залякування себе смертю.
Можливо, земля нас навчила б:
те, що несе в собі смерть,
насправді — живе.
А тепер я рахую до дванадцяти,
і ви освоїте тишу, і я піду.
Pablo Neruda
A CALLARSE
1957
Я в домі.
На вулиці гарно: тепле
сонце на холоднім снігу.
Перший весняний день
чи останній — зими.
Мої ноги збігають
по сходах і повз
двері назовні, горішня моя
половина ось пише
Ron Padgett
POEM
2013
ти не часто побачиш їх
бо де б не був люд
їх
нема.
ті химерні одинаки, не
багато
проте саме їм
завдячуєш
кількома
хорошими картинами
кількома
хорошими симфоніями
кількома
хорошими книжками
та іншими
творами.
а найкращим
із диваків
можливо
нічим.
вони свої власні
картини
свої власні
книжки
своя власна
музика
свої власні
твори.
часом здається
що я бачу
їх — як-от
певна літня
людина
сидить на
певнім ослоні
певним
чином
або
швидкий розчерк
обличчя
в автомобілі
який їде
повз
або
певний плав
рук
пакувальника чи
пакувальниці
що складають
продукти
у супермаркеті.
часом
це навіть хтось
із ким ти
живеш вже
чимало —
ти помітиш
миттєвий
спалах
що не бачив
у них
дотепер.
часом
ти збагнеш
їх
присутність
раптово
у яскравому
спогаді
місяці
роки
по тому як їх
вже не стало.
я пам’ятаю
такого —
йому було десь
років зо двадцать
хмільний о
десятій поранку
дивиться у
тріснуте
Новоорлеанське
дзеркало
мріє супроти
стін цього світу
куди
я
потрапив?
Charles Bukowski
THE STRONGEST OF THE STRANGE
1967
Якби я мав небеснеє ткання́,
овите золотим і срібним світлом,
блакиті, присмерку та темряви ткання
із ночі, світла, напівсвітла,
я б вистелив його до ніг твоїх:
але, бідар, я маю лише мрıї;
ці мрıї вистелив до ніг твоїх;
ступай обачно — йдеш по моїх мріях.
William Butler Yeats
AEDH WISHES FOR THE CLOTHS OF HEAVEN
1899
Крук залетів на дерево проти мого вікна.
Це не був крук Теда Г’юза чи то крук Ґолвея.
Чи то крук Фроста, чи Пастернака, чи Лорки.
Чи то один із гомерівських круків,
повний кривавим дрантям
опісля бою. Це був просто крук.
Який так ніколи нікуди й не вписався
і не зробив бодай щось, що вартує згадки.
Він сидів там на гілці кілька хвилин.
Відтак знявся та полетів мальовничо
геть із мого життя.
Raymond Carver
MY CROW
1985
Відчуваю, натуга росте,
ніби квіти
у лісі
неходженому.
Кожна рана прекрасна,
затаєна в тендітті
невловного цвіту,
і родить болем.
Біль є квітка, як ота,
як оця,
як ота,
як оця.
Robert Creeley
THE FLOWER
1975
Почуваюсь жахливо. Вона аж ніяк
не любить мене, і я тиняюся
домом, наче швацька машинка,
що саме приточила
лайно до кришки смітника.
Richard Brautigan
I FEEL HORRIBLE. SHE DOESN’T
1968
Звуки біжать наввипередки деруться вгору пливуть
Темп наростає
І голоси вибухають ревом і прямо в потилицю
Стукіт дверей тупотіння кролів
І стрімчить до фінішу привидів вий
Журчання птахів тепер голоси порівнялись
З ростом лози та ходою пінгвінів
На третій позицıї риби що пливуть серед грому
Та бомб а навздогін лунають удари із трун
Падає дерево колишуться пальми
Голоси ведуть та виводять здіймаються дихають
Розмови та спів чути чітко та повно але стривайте заждіть
Казна-звідки лемент кота хрумкіт моркви
Скрипкий черевик стрімголов за лідером О ця гонитва!
Ось падає голка і крякіт папуги
Б’ється скло хтось чеше свербіж
Натовп божеволіє! Кричать й штовхають й стрибають —
такі дикі що виграють ці перегони.
Gregory Corso
A RACE OF SOUND
1970
щось там
де
десь там
там де
ззовні
що
голова що ще
щось там десь зовні
голови
із кволим звуком закоротким
зника воно і цілий світ
допоки не відкрите
око
розплющується вширш
вширш
аж зрештою
нічого більше
заплющується знов
тож дивно зараз
там
десь там
неначе
наче
щось
не зовсім і
життя
Samuel Beckett
SOMETHING THERE
1974
Мені подобається думати (і
якнайшвидше!)
про кібердолину,
де ссавці та комп’ютери
живуть в обопільній
програмній гармонıї,
наче прозора вода
торкається чистого неба.
Мені подобається думати
(одразу, будь ласка!)
про кіберліс,
повний соснами та електронікою,
де олень неквапно простує
попри комп’ютери,
наче то квіти
з вертлявими пелюстками.
Мені подобається думати
(так має бути!)
про кіберекологію,
де ми вільні від праці,
під’єднані до природи,
повернулися до тварин —
наших братів і сестер,
і за всіма пильнують
машини любові й щастя.
Richard Brautigan
ALL WATCHED OVER BY MACHINES OF LOVING GRACE
1967
Ані публікацıї
Ані грошей
Ані зірки
Ані єблі
Нещодавно приятель прийшов до мене додому і прочитав один з моїх віршів. Сьогодні він повернувся і просив показати той вірш знову. Перечитавши його, мовив: «Це викликає у мене бажання писати поезію».
Richard Brautigan
HEY! THIS IS WHAT IT’S ALL ABOUT
1967
Адаптацıї з англійської та іспанської: Макс Раконто
2023–2024, CC BY-NC-SA 4.0
Зв’язок ⟶ @rakontorobot